Про театр

Тут про него мало пишу.
Он вот только что закончился... все разошлись по домам.. а я прямиком сюда.
Иногда мне кажется, что наш режисер и вправду, как говорила Лена, дал мне эту роль потому, что я точно буду ходить и учить... Просто мне мало... мало того, что я выдаю... я ведь знаю, что могу больше... а ещё мне мало 2 раза в неделю.. А ещё, как оказалось, ничего учить не надо. надо чувствовать..
И у меня складывается такое впечатление, что каждому из нас он подобрал роли чем-то напоминающие нас... и, может, именно по этому временами так тяжело выдавать что-то толковое в этюдах)
Прорвёмся, товарищи)

---

Знаете... так хочется перестать быть серьезной... хотя бы раз послать всё подальше.... Потусить ночь где-то... а потом день отсыпаться и не пойти на пары... на мгновение забить на будущее.. и жить сегодня.. валять дурку и быть смешной... за один день обойти зоопарк, кино, театр и каток... забить на мнение окружающих.. посылать того, кого хочется послать... молоть то, что хочется молоть... быть обезбашеной.. хочу на день стать ветренной..и забыть о том, что гложет... разрушить условности... и ..

размечталась..

---

я опять дома... и, конечно же, опять вместо того, чтоб заняться чем-то полезным я сижу в нете...
Так что запостим один флешмобчик, который уж давно достался мне от Майки)

Оставьте комментарий и получите от меня букву.
Пишете 10 слов, начинающиеся на неё, которые связаны с вашей жизнью или мироощущением, у себя в дневнике вместе с этой инструкцией.
У меня буква Л.

1. ) Как не странно первое слово на букву Л, которое возникло у меня в голове ... это Любовь... Что не говорите, она присуща в жизни каждого человека... Начнем хотя бы с родительской. да.
2. Лена) она же Халёпушка.. грустный друг, который очень любит делиться этими грустными эмоциями)) хотя это взаимно) Знаешь, честно говоря в 11-м классе я не представляла, как буду без тебя жить.. эх.
3. Люди... большие и маленькие... вокруг и далеко... эгоистические и не очень.. а без них никуда.
4. Лето, каникулы, море, отдых, не спать до 3-й ночи.. люблю лето)
5. Лень.. как неотъемлимая часть моей природы.
6. Линейка... мой любимый предмет в младших классах... ибо она всегда была у меня длинная... часто деревянная.. и я колотила ею всех, кто мог обидеть)).. помню, как-то одноклассник даже сказал, что я была злобной малой с линейкой в руках... )
7. Хотите длинную ассоциацию-воспоминание... Лиса... но дело не в этом слове... Помню как-то в классе 6-м... когда зарубежку у нас вела очень хорошая и молодая, но в меру строгая, преподавательница Оксана Викторовна.. было задание... игра в ассоциации... она назвала 5 слов... а мы должны были записать на каждое слово первую ассоциацию, которая пришла в голову...а потом она вызвала пару человек, и мы это прочли в голос... И помню, как почти все на слово хитрость написали лиса... помню, как наша Настя написала "я"... а я - слово "зло", а Оксана Викторовна удивилась, однако)).. и я даже не знаю, почему я это тут пишу... просто воспоминание...из доброго мирного детства...
8. Лифт.. у нас в общаге))).... который часто запускает по одному..... по этому было несколько смешных моментов с однокурсницами))
9. Лошадь) очень красивое животное... хочу научиться на них ездить))
10. Лампа.. настольная))) знаете есть такая мулька у меня.... и моя соседка к ней долго не могла привыкнуть, и в принципе, когда она дома, то я так не делаю)....но когда я одна вечером, делаю уроки или ещё чего-то.... то люблю сидеть не при нормальном свете.... а полумраке при свете настольной лампы.. так привычнее и удобнее)

---

Читаем «Великого Гэтсби» Фрэнсиса Скотта Фицжеральда. В прошлом году уже читала, и ничего такого не заметила.. а теперь.. отыскала до боли родные строки…
«Понемногу я полюбил Нью Йорк, пряный, дразнящий привкус его вечеров, непрестанное мельканье людей и машин, жадно впитываемое беспокойным взглядом. Мне нравилось слоняться по Пятой авеню, высматривать в толпе женщин с романтической внешностью и воображать: вот сейчас я войду в жизнь той или иной из них, и никто никогда не узнает и не осудит. Иногда я мысленно провожал их домой, на угол какой нибудь таинственной улочки, и прежде чем нырнуть в теплую темень за дверью, они оглядывались и улыбались мне в ответ на мою улыбку. А бывало, что в колдовских сумерках столицы меня вдруг охватывала тоска одиночества, и эту же тоску я угадывал в других – в бедных молодых клерках, топтавшихся у витрин, чтобы как нибудь убить время до неуютного холостяцкого обеда в ресторане, – молодых людях, здесь, в этой полумгле растрачивавших впустую лучшие мгновения вечера и жизни.
И позже, в восемь часов, когда в узких проездах Сороковых улиц, района театров, бурлил сплошной поток фыркающих машин, тоска снова сжимала мне сердце. Неясные тени склонялись друг к другу в такси, нетерпеливо дожидающихся у перекрестка, до меня доносился обрывок песни, смех в ответ на неслышную шутку, огоньки сигарет чертили замысловатые петли в темноте. И мне представлялось, что я тоже спешу куда то, где ждет веселье, и, разделяя чужую радость, я желал этим людям добра».

---

Сегодня была на тренинге ЮНЕСКО на тему пропаганды здорового образа жизни среди подростков.. Да. Вынесла для себя одну вещь. Я была каким-то неправильным подростком. Ну, извините, но в 14-15 лет моими самыми близкими людьми были *и остаются быть* родители, а не Слава Вакарчук… и я мечтала окончить школу с золотой медалью… а не выпить и выпускницу)))
Утрирую, конечно.

---

Чомусь захотілося наклацати щось.
Писати щиро важко.
Ззовні все гаразд.. та знаю, що це не так…
Колись думали, що буде після вас?...
Та… не зважай..
Мені бракує чистого повітря.. і самотніх прогулянок.. бракує часу і сили волі.

Знаєш, писали сьогодні модуль по релігієзнавству… Прийшла 4-та викладачка за 4-ту лекцію… сказала, що буде постійно вести…. Хотіла провести модуль, але наш хитрий народ переконав її у тому, що звичайний модуль робити ну аж ніяк не можна… тому писали відповіді на 2 питання.. Моє ставлення до релігії і чи потрібно вивчати релігієзнавство…
І я не буду повторювати моє «геніальне творіння»))
Просто.. усвідомила, що тут з цього приводу нічого не писала..
Я вірю в Бога! Вірю. На певному етапі життя прийшло усвідомлення того, що так легше жити… Коли руки опускаються, немає до кого звернутись, сили вичерпалися.. Бог – поруч. І, може, це самопереконування, але Він справді існує.. І це не від самотності.. а від безвиході.. і я знаю, що грішна.. і знаю, що заслуговую всіх тих труднощів, що виникають у житті.. І я вірю в нього.. і ніхто не переконає мене у зворотньому..

---

Сижу с пивом по левую руку.. фисташками по правую... и конспектом гражданского по центру..
за ноутбуком знакомой..
с 4-мя попивающими пивко на балконе однокурсниками...
Мда..

С Хеллоуином, товарищи!

---

Только сегодня ночь длится на час дольше.. Перводят время.. Проходит зимнее время. День безумно короткий, ночь длинная, что в принципе должно меня радовать) Да. Проведите этот час с пользой.. Например, выспитесь, как собираюсь сделать я.

---

А я только что узнала, что моя одноклассница вышла замуж... и пусть две уже моих имеют ребеночков почти по 2 годика... пусть.. а всё равно как-то необычно... да.. вышла замуж.. жена.

---

Сохранилась привычка считать улыбкой этот острый оскал на лице..

---

Да, билеты были куплены. Да, ожидался интересный вечер. И да, как это часто бывает у нас, всё отменили.. Казачий кубанский хор, который должны были привезти в полном составе, отменил свое выступление.. И, конечно же, всем покажется странным, что Таня всё-таки хотела это услышать и увидеть.. Да.. особенно если учесть, что средний возраст зрителя лет, наверное, 40.. А жаль.. И тут мне кажется даже свою роль сыграл не фактор отсутствия публики... а фактор отсутствия надлежащей рекламы... Ну не привыкли ещё что-то наши организаторы делать по-человечески... Не сформировалась ещё у нас до конца нужная публика. Вот так и живём...
И как жаль, что Пиккардийская Терция выступает в следующий понедельник.. Я их опять не услышу.. Бу.
Да.. а ещё я хочу в Киеве пойти на Тодес 1-го числа.. но, конечно же, не пойду... и не сомневайтесь))

---

Вчера так классно сходили на каток!..
Может, скушными, ненужными вечерами и правда вырываться в "Караван"...
а?)

---

как-то давно не писала...
хочу сорваться и пойти куда-то... в театр, в кино.. в МакДональдс... да куда-нибудь... мне всё равно. Всё равно. Всем всё равно. На всех всем всё равно..
Всё хочу написать пост о киевлянах... да, чувствую так пока и не получится...
И это не одиночество.. по крайней мере... не физическое... ибо физически я целый день нахожусь среди людей... С утра пары... потом то второй язык, то театр... потом соседка... Вчера вот она вышла в магазин.. а я, оставшись одна, вдруг поняла... как я скучаю за своим настоящим одиночеством... Хотя порой мне кажется, что это притворное намного лучше... ибо создается впечатление, что всё Ок. Зато вчера я наконец-то услышала осенний ветер.. Потому что наслаждалась одиночеством.. не с кем-то, кто жизнь свою не представляет без журналов... телика и ничегонеделанья.. а наслаждалась одиночеством сама. да.
Хочу больше настоящих людей в жизни.

---

- Мне блондинки не нравятся..
- И я брюнеток люблю..
- А кто сказал, что я брюнеток люблю?
- А мне рыжие нравятся..
- А мне блондинки... Я даже сама хотела бы быть блондинкой...
- А мне хорошие нравятся..

Ага

---

Замечали ли вы когда-то такую особенность.. что если кому-то что-то расскажешь подробно, в деталях о своих планах... то они непременно рушатся?? а? или это у меня опять самовнушение и самозаблуждение..

---

чувства меняются по несколько раз в день.. на парах я должна быть самой серьезностью... с одногрупницами самой смешинкой и источником позитива.. какие чувства возникают у меня на театре.. трудно описать))
мне всё нравится..
только бы у меня всё получилось!

---

З Покровою будьте здорові!

Стаття

ПОКРОВА: ВІДГОМІН ДИВА

Хоча Покрова Пресвятої Богородиці не є одним з найбільших християнських свят, але відзначається у нас 14 жовтня з особливою шаною. І заслуговує статусу національного свята. Для цього маємо досить історичних, звичаєвих і релігійних підстав.

Якось давні руси, дружинники князя Аскольда, дісталися човнами Константинополя і взяли його в облогу. Одначе візантійці зустріли їх «грецьким вогнем». Та пошарпати околиці грандіозного міста нашим предкам все ж вдалося. Тому в храмі передмістя Влахерн зібралися миряни, благаючи Богородицю про порятунок. І вона з’явилася перед вірними, скинула з себе покрову — омофор, вкрила нею тих, що молилися. Люди зробилися невидимими для ворогів… Свідками цього були юродивий Андрій та каліка Єпифаній, що й занотували хроністи, як і годилося у дев’ятому столітті, щоби диво було визнане церквою.

Навернені дивом дружинники, на чолі з Аскольдом, прийняли святе хрещення. Дарма що потім відбулася «реставрація» язичництва; невдовзі Св. Володимир передав під Божу опіку свою державу, де вшанування Покрови Пресвятої Богородиці набуло особливого змісту і поширення.

Християни вірять, що Син Божий Ісус прийшов як Заступник за грішників, а Пресвята Діва Марія є Покутницею найпершого, праматеринського Євиного гріха. Тому святість її образу особлива; до неї, як до Заступниці, зверталися у важкі хвилини наші матері й бабусі, до Неї звертаються і сущі християни. Вважається, що вона може простити найзапеклішого грішника; у візантійському апокрифі «Ходіння Богородиці по муках» свята Покрова полегшує страждання навіть засуджених на вічні тортури «мешканців» пекла. Згідно з християнською традицією, чоловіки молять Пресвяту Діву за винятково драматичних обставин. Відомо, що гетьман, сенатор і воєвода Київський Іван Виговський перед розстрілом читав акафіст до Богородиці.

З постаттю Богородиці пов’язані численні релігійні свята (Пречиста, Покрова, Благовіщення, Успіння); тому в православних церковних співах її називають «всіх часів року благословінням». У фольклорі цей аспект її образу поєднався з давніми язичницькими уявленнями про богиню землі, богиню-матір Ладу. Траву вона вкриває листям, небо — хмарами, землю — снігом, воду — льодом. Дівчат же покриває весільним вінцем, бо вважається покровителькою й оборонницею шлюбів. Увечері на Покрову юнка перед образами читала стародавню молитву, прохаючи Богородицю цієї ж осені накрити їй голову хустиною, тобто зробити дружиною «з гарною дитиною», і щоб свекор та свекруха прийняли її як рідну: «Святая Покрівонько, покрий мені голівоньку. Не стежкою, не квіткою, а чесною наміткою». Бо дівчина, вийшовши заміж, ніколи вже не з’являлася на людях простоволосою… За народними уявленнями, мати-земля теж просить Покрову накрити її «білою наміткою». І якщо серед жовтня випаде сніг, це — на щастя молодим.

До Покрови слід завершити усі польові роботи. У Карпатах саме тоді повертаються з полонини додому овечі отари. Козаки ж, у яких покровителькою була свята Покрова, у ці дні обирали нового отамана.

Успадкувавши войовничість давніх русів, запорожці були водночас побожними, як і всі українці. Вільне козацтво глибоко шанувало Покрову. Нащадки напасників, від яких вона врятувала у храмі мирних людей, волею Всевишнього стають ревними захисниками віри християнської, сповідальниками культу Покрови Пресвятої Богородиці! На її славу завжди влаштовували церкву в самій Січі. Під Покровою Божої Матері запорожці не боялися ні вражого вогню, ані грізної стихії.

Ось як змалював це неперевершений знавець козацької історії Дмитро Яворницький: «Відшукавши якийсь величний острів або приглянувши височенький «ріг», тобто мис на березі Дніпра, обирали найкрасивіше й відкрите місце і на ньому, перш за все, зводили церкву, найчастіше Покровську, а вже згодом — інші, необхідні житлові споруди».

Покровську церкву не оминула трагічна доля самої Січі. Після розгрому ордою у 1659 році Самарсько-Микольського монастиря «зі шпиталем, дзвіницею і школою» перша церква була збудована «на новій Січі, Чортомлицькій, в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. Церква була закінчена у вересні, а богослужіння в ній розпочате 1 жовтня (14-го за новим стилем), у день храмового свята Січі». Та у 1709-му омріяна церква знищена московським військом разом із самою Січчю як помста за підтримку кошовим отаманом Костем Гордієнком гетьмана Івана Мазепи. При цьому, як пише історик, вже не «бусурманами», а одновірцями «із січової церкви були взяті: різьблений з царськими воротами іконостас з поставними іконами і з Деісусом, писаними на дошках і на полотні; вісім великих і малих дзвонів, три залізних з церкви хрести, одне Євангеліє» і навіть свічки, віск та ладан. Згадуючи про це у своїй «Історії запорозьких козаків», Д.Яворницький, мабуть, і гадки не мав, що подібне може повторитися у цивілізованому ХХ столітті. Та відомі трагедії сотень храмів, зокрема Михайлівського Золотоверхого, чиї безцінні мозаїки і фрески й досі лежать у схронах сусідів.

Чи не більшість церков у межах «вольностей запорозьких» були, а деякі залишилися й донині Покровськими. Їх зводили у селах і слободах, центрах паланок, на річках Берді, Самарі, Вовчій, Саксагані. Там збиралися спочатку майже самі військові, козаки, а згодом і місцеві «обивателі». Як тоді казали, вони «слухали служби, вчилися слова Божого і доброго ладу в житті». Навіть в урочищі Кагальнику при впадині Дону в море Азовське була похідна церква Покрови. І не тільки на землях запорозьких: останній кошовий отаман Петро Калнишевський власним коштом збудував у Ромнах церкву Покрови Богородиці «з різьбленим кількаярусним іконостасом і багатими у срібних шатах іконами…». Малярські роботи, дорогоцінні ризи й шати створювалися турботами і коштом старшини, усього товариства й окремих козаків. Вояк мріяв, якщо Бог дасть дожити до старості, заповісти своє добро Києво-Межигірському Спасо-Преображенському монастиреві, а самому піти туди послушником. Нерідко після молитви козаки вішали на ікони, на згадку про себе, золоті й срібні речі та прикраси — традиція, між іншим, західна.

Ікони у Покровських церквах — не лише сакральні символи і твори мистецтва. Сьогодні це певною мірою й історичні, етнографічні свідчення. Під омофором Богородиці портретно зображені гетьмани, старшини, а також прості козаки у мирні часи як мисливці, рибалки, кашовари. Цим підкреслювалася схильність до господарських справ на зимівниках у паланках, що й личить християнину… Взагалі ж на схилі своєї історії Січ значною мірою демілітаризувалася. Військова рада у 1766 р. ухвалила завести при церквах — січовій, самарській та інших — «приходські школи для навчання хлопчиків грамоті, письму, закону Божому, молитвам та упорядити шпиталі для улаштування старих, убогих, калік і злиденних».

Від самих же духовних осіб вимагалися «начитаність у слові Божому, красномовство, голосистість, особливо від дияконів, і тверезість; сам начальник запорозьких церков (мабуть, архієрей. — А.Т.) мусив кожного недільного і святкового дня виголошувати проповіді, неодмінно напам’ять, українською мовою; тих, що не відповідали цим вимогам, запорозькі козаки одразу ж висилали з Січі». До речі, Д.Яворницький зауважив, що тривалий час у січовій Покровській церкві священиком був колишній духівник і вчитель Катерини Другої, вихованець Києво-Могилянської академії, Кирило Тарловський.

Щодо духовної орієнтації шанувальників культу Покрови, то звичайно стриманий і некатегоричний Д. Яворницький висловлюється тут цілком недвозначно: «Запорозькі козаки завжди вважали свою церкву незалежною стосовно вищої духовної російської ієрархії… Але така церковна автономія, природно, не могла подобатися російському уряду, і тому від часу приєднання козаків до Росії, після 1734 року, уряд, поволі прибираючи до своїх рук запорожців, намагався позбавити їх, між іншим, і церковної автокефалії… Моральна залежність запорозької церкви визнавалася військом тільки від Київського Межигірського монастиря». Цей духовний зв’язок, підкреслює історик, припинявся лише тимчасово, від 1709 до 1734 року, коли запорозькі козаки були «під протекцією Кримського хана». Інший літописець козацької історії, Аполлон Скальковський, наводив лист до ігумена цього монастиря, у якому запорожці висловлювали наївну, але щиру упевненість: «Не буде церква Божа і наша відлучена від монастиря спільнотного Межигірського, поки в Дніпрі води й нашого війська Запорозького буде». Підпорядкування Січі Межигірському монастиреві було закріплене угодою: «…щоб тепер і завше з їхнього монастиря Межигірського Київського, а не з іншої якоїсь обителі святої, священики служили з монастиря прислані, Божі служби у Покрові Пресвятої Богородиці, у церкві святій нашій запорозькій і всі духовні правила порятунку війську приналежні, відправували й духовними отцями товариству були».

Давня історична сув’язь сакрального феномена Богородиці з Україною, поширення у нас православного культу Покрови, багатство й різноманітність пов’язаних з ним обрядів і звичаїв дають всі підстави вважати день 14 жовтня національним святом.

Дзеркало тижня

---

Учитывая характер ваших ответов, тест пришел к выводу что вам ближе идеология - Солидаризма

Политико-экономическая стратегия мобилизации общества в периоды серьезных кризисов или угроз. Резко повышает мобилизационные возможности общественных отношений и его эффективность за счет синергетического эффекта возникающего при осознании различными социальными группами общности интересов и осуществления ими согласованных действий. Имеет схожие постулаты с Корпоратизмом, который выступал за создание Корпоративных государств, где классовая борьба заменялась бы классовым сотрудничеством во имя процветания государства-корпорации. Сегодня Солидаризм используется как идеология реформирования, так к примеру, Юлия Тимошенко в своих выступлениях призывала к переходу экономики в русло Солидаризма. В 30ых годах 20 века, русская (белая) эмиграция за рубежом создала Союз Российских Солидаристов, который ставил своей целью свержение коммунизма в СССР

Пройти тест

---

разноцветно и холодно жить.
кажется, много чего происходит, а написать по сути не о чем..
иногда смеюсь, иногда плачу...
чаще просто забываюсь...

вот в понедельник был день юриста... праздновали.. праздновали... а потом я плюнула и под орущие крики верки сердючки и дикие танцы полупьяных подруг соседки... заснула... ну на самом-то деле.. имею я право в час ночи спать в своей кровати, если мне завтра на первую пару?..

вторник?.. была интересная физ-ра.. да. Преподаватель рассказывала и показывала, как важно делать правильно и регулярно физические упражнения. именно рассказывала.. а не орала: "Делаем то, делаем сё".

в среду был немного бешенный театр.. по-моему, я всё больше понимаю, что от меня хотят.. и всё больше боюсь) и в то же время вхожу во вкус..)

четверг обозначился тем, что приходила моя двоюродная сестра... которая поначалу перепутала станцию Дорогожичи с Видубычами, от чего я торчала в метро минут 40 без дела)))

пятница. непонятный семинар. странный английский. сонная лекция. и, как обычно, рано уехать домой не получилось. почти час простояла в очереди к маршрутке.

сегодня целый день дома... кажется, я отсиживаюсь тут за всю неделю.. в кой-то веки папа тоже был дома.. ели уху, я рассказывала новости.. знаете, это немного дико рассказывать, что у тебя произошло за неделю.. хоть и говорим по телефону с родителями каждый день... всё равно. мне их не хватает. да.

а завтра?.. завтра опять туда.. туда, где безумно интересно.. и местами безумно одиноко.. и мучают бредовые мысли.. и чувствуется важность и необходимость происходящего.

@музыка: Offspring - Race Against Myself

---

Старые фотки?

Хм.. есть у меня одна, которая очень нравится)))
Рассвет..